Платформа різноманіття ЄС, заснована у 2010 році, визначає основні принципи підтримки рівних можливостей на робочих місцях, які країни-члени ЄС інтегрують через підписання хартії-приєднання. Цей документ зобов’язує організації включати політики рівних можливостей у свої стратегії, що сприяє створенню інклюзивного середовища не лише на робочих місцях, а й в культурних та освітніх установах.

У 2015 році ЮНЕСКО прийняла Рекомендацію щодо музеїв і колекцій, яка встановлює вимогу до музеїв забезпечувати різноманіття своїх колекцій і визначати їх роль у суспільстві. Це стало основою для держав, що підписали рекомендацію, підтримуючи музеї в їхніх зусиллях сприяти розвитку громадянського суспільства, збереженню історичної спадщини та впровадженню інклюзивних практик через освіту та творчі ініціативи.

З метою дослідження виконання зазначених вимог Мережа Європейських Музейних Організацій (NEMO) оприлюднила Звіт, який висвітлює актуальні тенденції та стратегії щодо різноманіття та інклюзії в європейських музеях. Звіт був підготовлений робочою групою LEM (Навчальний музей) після детального аналізу практик і політик музеїв Європи в контексті інклюзивності.

Вектори дослідження Звіту “Різноманіття та інклюзія в європейських музеях”, NEMO

Звіт підкреслює, що створення інклюзивного середовища має бути зусиллям на рівні всіх інституцій, інтегрованим у місію, планування, політики та взаємодію з аудиторією. Так, у звіті досліджується:

• Кейс-стаді на теми етнічної приналежності, гендеру, сексуальної орієнтації, освіти, фізичних можливостей, політичної активності та релігійних переконань.
• Акценти на інклюзивній мові (за підтримки Museum Detox) та призначення менеджера з різноманіття та інклюзії, зокрема з досвіду першого менеджера такого роду у Рейксмузеї, Шивана Шазада.
• Ресурси, інструменти та додаткові матеріали для підтримки музеїв у їхніх зусиллях щодо різноманіття та інклюзії.

За результатами опитування серед 55 представників музеїв з різних країн Європи, 35,4% опитаних установ вже мають розроблену політику різноманіття та інклюзії. Однак 29,1% музеїв не мають чітко визначених політик, хоча питання інклюзії вже інтегровані в стратегічні плани організацій. Однією з основних проблем, з якими стикаються музеї, є відсутність підтримки з боку вищого керівництва та дефіцит кадрів для ефективної реалізації таких ініціатив.

Водночас, 73,1% респондентів відзначили, що політика різноманіття впливає на їхню поточну практику, зокрема на програми для різних аудиторій, виставки та спеціальні проєкти. Музеї часто стикаються з проблемами, пов’язаними з відсутністю підтримки на керівному рівні та браком необхідного персоналу для реалізації цих політик.

Звіт також підкреслює важливість розробки чітких і стандартизованих політик різноманіття та інклюзії. Рекомендації включають:

1. Підвищення кваліфікації музейних працівників – через тренінги та навчальні програми, що сприяють впровадженню інклюзивних практик.
2. Збільшення обізнаності серед керівників та менеджерів музеїв – щодо важливості інтеграції різноманітних культурних і соціальних груп на всіх рівнях організації.
3. Розширення різноманіття серед музейного керівництва, щоб воно відображало соціальну різноманітність суспільства, з яким ці установи працюють.

Ключові висновки щодо різноманіття та інклюзії за case study дослідження

1. 1. Підтримка соціальної інтеграції та культурного різноманіття

Європейські музеї активно працюють над створенням умов для інтеграції різних соціальних груп, включаючи меншин, мігрантів, жінок, ЛГБТКІА+ та інші маргіналізовані спільноти.

Наприклад, в Ірландії проект “The Pockets Project” об’єднав жінок з різних етнічних груп для дослідження мистецтва і культури, в той час як в Польщі ініціатива “Shelter – Climate, Migrations, Heritage” зосереджена на інтеграції мігрантів в нове культурне середовище.

2. Цифрові технології як інструмент інклюзії

Пандемія COVID-19 стала каталізатором змін, що стимулювала музеї використовувати цифрові платформи для забезпечення доступу до культурних ресурсів. Музеї змогли розширити свою аудиторію за рахунок онлайн-програм, виставок та інтерактивних платформ, що дозволило створити нові можливості для культурного доступу та взаємодії з віддаленими аудиторіями.

3. Інтеграція інклюзивної мови

Важливим аспектом є використання інклюзивної мови у музейній практиці для подолання стереотипів і застарілих уявлень про представників меншин. Виставка “Museum Detox” у Великобританії акцентує на важливості використання мови, що адекватно відображає внесок меншин у культурний ландшафт.

4. Міжкультурні та освітні ініціативи, обміни та культурна інтеграції

Європейські музеї активно працюють над покращенням доступу до мистецтва і культури для дітей і молоді через інтерактивні проєкти та освітні програми. Програма “Your Gallery at School” є яскравим прикладом такої діяльності. Наприклад, у Греції було організовано виставку, присвячену індійській громаді Ретимно, яка досліджує взаємозв’язок між археологією і сучасними культурами.

5. Гендерна рівність та деколонізація

Проекти, що зосереджуються на правах жінок і боротьбі з дискримінацією, є важливою частиною сучасних музейних ініціатив. Виставки та дослідження, що аналізують гендерні стереотипи та культурні норми, такі як “Gender Diversities and the Sustainable Development Goals” і “Who is afraid of Decolonisation?”, сприяють переосмисленню історичних уявлень та підтримують більш рівні та інклюзивні суспільства.

6. Міжкультурні зв’язки та гуманітарні ініціативи

У контексті глобальних криз, таких як війна в Україні, музеї активно залучаються до гуманітарних ініціатив. Програми, як “Places of Sanctuary” в Ірландії, надають підтримку мігрантам і меншинам через створення інклюзивних просторів для культурних обмінів та навчання. Мультимедійний проект “Shelter – Climate, Migrations, Heritage” в Польщі досліджує взаємозв’язок між змінами клімату, міграцією та культурною спадщиною, підвищуючи обізнаність про адаптацію та культурні зміни.

Загалом, звіт NEMO підкреслює важливу роль європейських музеїв у формуванні інклюзивного культурного середовища, яке відповідає сучасним викликам та підтримує розвиток культури рівності, соціальної інтеграції та взаєморозуміння. Учасники цього процесу сприяють розвитку відкритого, рівноправного суспільства через інноваційні ініціативи та цифрові рішення, які надають доступ до культурної спадщини для всіх верств суспільства.

Перспективи для України

Наразі Україна лише на шляху напрацювання інклюзивних музейних практик. Музеї можуть відігравати важливу роль у формуванні інклюзивного суспільства, сприяючи розвитку культурної різноманітності та рівноправності через освітні програми, виставки та інші культурні ініціативи.

Європейський досвід у цій сфері може стати важливим орієнтиром для України, хоча для досягнення успіху важливо враховувати локальні особливості і потреби кожного суспільства. Ось кілька напрямків, де музеї України могли б інтегрувати подібні підходи:

1. Інтеграція ЛГБТКІА+ спільнот: Українські музеї могли б ініціювати виставки або освітні програми, що висвітлюють історію ЛГБТКІА+ спільноти в Україні та за її межами, таким чином сприяючи розумінню та прийняттю різних ідентичностей.
2. Виставки на підтримку прав жінок: В Україні важливою темою є права жінок, що можуть бути відображені в музейних проектах, зокрема щодо боротьби з насильством та дискримінацією, підтримки жінок у політичних і культурних сферах.
3. Інклюзія людей з обмеженими можливостями: У музеях України можуть бути розроблені проекти, які б включали людей з фізичними та ментальними обмеженнями, надаючи їм можливість брати участь у культурному житті.
4. Інтернаціональна співпраця та гуманітарна допомога: Як показує досвід Польщі, активна підтримка українських музеїв через гуманітарну допомогу, тимчасові виставки і обміни також може бути важливою частиною музейних ініціатив.
5. Цифрові ресурси: Українські музеї могли б активно використовувати цифрові технології для того, щоб зробити свої виставки доступними для ширших аудиторій, зокрема для людей з обмеженими можливостями, жителів сільських районів або тих, хто перебуває за межами країни.

Виклики для України:

• Відсутність фінансування та ресурсів: В Україні, як і в багатьох інших країнах, інклюзивні проекти часто зіштовхуються з обмеженнями фінансування та кадрового забезпечення. Музеї потребують додаткової підтримки від державних структур і приватних інвесторів для реалізації інклюзивних ініціатив.
• Низька поінформованість серед працівників: Різноманітність і інклюзія вимагають спеціальних знань і навичок від музейних працівників. Україні потрібно впроваджувати більше тренінгів для музейних фахівців, щоб вони могли розуміти та реалізовувати ці концепції на практиці.
• Суспільна готовність: В умовах соціально-політичних змін в Україні, певні аспекти інклюзії можуть викликати спротив серед певних груп населення, тому важливо працювати над зміною громадської свідомості.

У публікації використовувались офіційні матеріали The Network of European Museum Organisations (NEMO)

⇒ Використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на “Українську Медіа Лігу”.